Сергій Вікарчук – кримський українець і ветеран АТО. Нині він викладає предмет «Захист України» в ліцеї та веде кілька груп військово-патріотичної гри «Джура». Вікарчук мав можливість виїхати з України, натомість – планує повернутися до ЗСУ. В чому відмінність національно-патріотичного виховання в Україні від «Юнармії»? Чи вчить своїх доньок збирати автомат? І чому не хоче їхати з України – він розповів Крим.Реалії.
У Криму Сергій Вікарчук працював у відділі курортів і туризму Євпаторійської міськради. Після анексії півострова Росією разом із сім'єю залишив Крим і перебрався жити під Київ. Вікарчук був добровольцем під час АТО на Донбасі у 2014-2015 роках. Свій позивний він обрав на честь рідного міста – «Євпаторія». Після повернення з фронту Сергій створив власний бізнес – туристичну агенцію. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Вікарчук додав до своєї діяльності новий пункт – викладання в ліцеї. «Я дав обітницю освіти», – усміхається кримчанин. Його предмет називається – «Захист України». Крім цього він також веде кілька груп військово-патріотичної гри «Джура». На заняття до Вікарчука приходять діти від 6 до 17 років. Зі своїми випускниками він теж не втрачає зв'язок. Він каже, що на це покоління українців у нього «великі надії» і що саме вони зможуть змінити країну на краще, а не «тупцювати на місці як наші чиновники».
«Мені важливо виховати в них лідерські якості»
Свою роботу в одному з київських ліцеїв Сергій Вікарчук називає «радше волонтерством». Каже, пішов туди не заради грошей. Для нього – це внесок у своє ж майбутнє. «Тому що я хочу, щоб моє суспільство було зрілим, самодостатнім і успішним. Для мене дуже важливо в них [вихованцях] виховати лідерські якості, щоб вони були сміливими, впевненими. Мені потрібне цілісне суспільство, у такому я хочу жити», – пояснює Сергій.
Вікарчук також бачить себе «мостом» між цивільними та військовими. «Я бачу дітей, чиї батьки на фронті. Вони не можуть говорити зі своїми дітьми про війну. У мене є така можливість. Я не розповідаю, що я герой війни, але в мене є досвід, і я можу передати атмосферу війни», – вважає ветеран. На своїх заняттях вони «говорять про все». Секрети ведення бізнесу, гра в шахи, домедична допомога, польоти на дронах і складання автомата – короткий список тем на заняттях Сергія. «Говоримо, що маму захистити – це нормально. Такі базові речі», – розповідає Вікарчук.
Кримчанин каже, що найкращий спосіб донести щось дітям – показувати все на власному прикладі. «Не здаватися, а робити. Я був учасником бойових дій. Я знаю, що таке бути в окопі, знаю, що таке танк, знаю, що таке міномет. І я не лінувався підійти на БМП до мехвода і сказати: «Покажи мені, як цією штукою керувати. Може, мені доведеться, коли когось поранять, це робити. Я ніколи не лінуюся, дізнаюся щось нове. Цьому вчу і в школі», – ділиться Сергій. Коли Вікарчук говорить про своїх підопічних, у нього горять очі. «Більшість дорослих кажуть, що майбутні покоління – вони вже втрачені, не буде з них толку. Ні. Насправді там просто божевільна кількість цікавих людей. Ось Ілля [один із вихованців Сергія – КР] читає книжки англійською – вільно. Тимофій – він мислить уже такими категоріями, що може бути майбутнім політиком. Не соромиться, нічого не боїться, все може. Або ось два хлопці, кажуть: «Будемо медиками». Я кажу: «Стоп. Ви знаєте скільки там вчитися? Скільки це роботи?». А вони вже все дізналися. Вони вже готуються. 10 клас. І вони вже впевнені і знають, ким вони будуть», – захоплюється Сергій.
«Я не кличу їх на війну. Хоча я їм кажу, що є дуже висока ймовірність, що ми з ними разом сидітимемо в окопах», – каже ветеран. На заняттях вони не ходять у формі і не вчаться шикуватися, каже Вікарчук. Він не любить «уставщину». «У мене всі у вільній формі. Вони можуть у м'яча грати, бігати. Але паралельно ми вчимо марширування. Приділяю цьому увагу тільки з позиції того, що перше – це потрібно для змагань. Також, коли ми прощаємося з нашими воїнами, ми маємо віддати їм честь. І це має мати порядний вигляд. Друге – це коли ми маємо пройти переможним маршем по Красній площі. І ми повинні це зробити красиво, з гордо піднятою головою», – розповідає Вікарчук. Він також згадує «Юнармію» [російська молодіжна військово-патріотична мілітарна військово-патріотична організація – КР], яка діє в анексованому Криму. Там зовсім інші цілі, вважає Сергій. «У них усе строго. Їх збирають, вишикують, у них є підрозділи. Тобто їх уже заточують прямо під радянську армію», – каже Вікарчук.
«Хотілося, щоб дочки пішли у військову сферу»
Вікарчук разом із дружиною виховує 4 дочок, молодша з яких народилася вже після початку повномасштабного вторгнення. З ними йому спілкуватися складніше, зізнається чоловік. «Можливо, я тут такий лояльний, а вдома більш суворий. Безумовно, я проводжу з ними прості бесіди. Намагаємося вчитися відрізняти пропаганду. У мене вдома є такий «куточок»: тубуси від снарядів, бойовий прапор, форма. Багато речей, які нагадують про те, хто їхній тато. Для них це прості буденні речі», – розповідає Сергій.
Вікарчук каже, що він у процесі «пошуку потенціалу» дочок. «Ще не знаю, ким вони будуть. Соня [одна з дочок Сергія – КР], можливо, журналістом або психологом – як вона хоче. Мені б хотілося, щоб вони пішли у військову сферу. Єві [друга донька Сергія – КР] я пояснював, що хотів би, щоб вона пішла в юридичний напрямок. У нас у родині мало юристів. Хотілося, щоб у нас було таке підкріплення», – розмірковує кримчанин.
Молодших доньок він уже планує водити на різні гуртки, щоб вони якомога раніше знайшли своє покликання. «Я буду активно їх відправляти на всі ці гуртки, щоб вони розвивалися, щоб вони дивилися на світ. І обов'язково, щоб не тільки нас слухали, а й інших», – каже Вікарчук. Шкодує, що проґавив цей момент зі старшими дітьми. Натомість у нього в планах залучити їх до своїх занять з іншими дітьми, зокрема й навчити поводження з автоматом.
«Легше загинути, ніж знову їхати»
У лютому 2022 року Сергій уже мав статус багатодітного батька і міг виїхати з України в безпечне місце. Тоді вони залишилися, ба більше, Вікарчук організовував захист свого селища від російської армії в теробороні Київської області.
Зараз він у процесі вивчення спеціальності оператора БПЛА. «Я ж не списаний з війська. Я маю ще повернутися, і я хотів би себе ефективно використовувати. І я люблю експериментувати. Я колись був танкістом, мінометником, протитанкістом, зв'язківцем, розвідкою займався. І чому б себе не спробувати ще в чомусь?», – пояснює Вікарчук.
Він упевнений, що війна Росії проти України триватиме. «Навіть якщо активна фаза війни закінчиться, то все одно буде якась конфронтація. Так завжди було. Цей ворог ніколи не заспокоюється. Він робить це системно останню тисячу років точно», – вважає кримчанин. Він упевнений, якби українське населення було «готове, озброєне до зубів і небезпечне – ворог би сюди не прийшов».
Сам же Вікарчук знає, що він з України не поїде. Дружина його підтримує. «Україна - це мій дім. Напевно, легше загинути, ніж знову переїжджати. Ми втрачали все життя там [у Криму]. Ми тут [у Києві] відтворили його і примножилися. Тепер заново втрачати? Ми вже втомилися», – каже кримський українець Сергій Вікарчук.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії . Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.
